Сьогодні я мав нагоду виступити на Х Міжнародному форумі «Цифрове мовлення в Україні».
Мене запросили розповісти про існування альтернативних платформ,
які, перш за все, використовують інтернет технології, як субститути для абонентів для доступу до ТБ. Але прослухавши дискусію медіа-груп, регулятора та інших поважних представників начебто центрів прийняття рішень про «чергові складнощі та труднощі, які заважають переходу на цифровий ефір», фактично експромтом, не стримався і навів таку метафору:
«Колеги, коли в середовищі експертів дискутують питання відключення аналогового ТБ сигналу та переходу на цифру в ефірі, найціннішим є вміння експертів, що розуміються на деталях (це і растри частот, стандарти та технології стискання, засоби модуляції, рівні загасання та шумів і т.д.) – донести основні висновки простою мовою.
Цієї простої мови все меншає в дискусії, через це питання переходу на цифрове ТБ виглядає заплутаним, та практично таким, що «не можна вирішити» в короткі терміни. Хоча, моя оцінка ситуації, яка склалась з переходом на цифру в Україні, нагадує наступну просту, на мій погляд, алегорію:
Банк-Кредитор більше 15 років назад позичив певну суму коштів боржнику. Позичив на обмежений час, видав паперовими купюрами, попередив, що у певному році змінить купюри на пластикові картки, тому оплата (відсоток) за використання коштів до моменту обміну буде незначною.
Настав час повертати борг.
Проте, боржник замість того, щоб повернути гроші, повідомив, що «...він не має віри у «пластик» кредитора, і запропонував, без повернення паперових купюр, видати йому пластикову картку на ту саму суму, щоб він одночасно користувався обома сумами грошей у різному вигляді та упевнився, що пластик не гірший. А вже після цього – він поверне суму в паперових грошах». Нахабність? Але чомусь розпорядники Банку- Кредитора погодились.
В результаті, в руках у боржника опинилась сума у два рази більша за першу суму, за користування якої він сплачує практично нуль. Окрім цього, це не дозволяє Банку-Кредитору емітувати нові пластикові карти на цю саму суму без ризику інфляції або хоча б здати на переробку папір, який був застосований для друку паперових грошів.
Минув ще деякий час. І знову боржник запропонував кредитору перенести терміни повернення кредиту, і цього разу посилався на турботу щодо осіб, які ще не вміють користуватись пластиковими картками. Далі знову відбулось те саме, а поясненням стала недостатня кількість банкоматів для пластикових карток. Те саме відбулось і цього року. За тоном дискусії на сьогоднішньому форумі жодних гарантій, що боржник поверне кредит у наступному році.
За весь цей час кредитор втратив доходи та можливості, які перебільшують за сумою не лише відсотки, які йому заплатить боржник, але і суму «тіла» кредиту.
Переходячи від алегорій до звичної мови, за 11 років розмов про перехід на цифру в ефірі в Україні, у світі змінились не лише технології доставки телебачення, але й культура його споживання. Інші країни (так звані, «кредитори») змогли отримати, за рахунок повернення радіочастотного ресурсу («кредитів») після відключення аналогового ефірного телебачення, вже 3 (США) або 2 (країни ЄС) «цифрових дивіденди», залучивши до свого бюджету великі суми.
У нас в країні, мабуть, банком-кредитором (державою) за ці 11 років управляли настільки професійні менеджери, що боржники (медіа-групи), які використовують аналогові частоти, не лише не повернули їх, але й отримали у користування додаткові цифрові частоти з оплатою за користування цим ресурсом нижчою у 3-4 рази, ніж сплачують мобільні оператори.
Проте розмови все ще тривають...
Але є велике бажання, щоб Україна ще в цьому році звільнила від аналогового ТБ частоти для їх продажу новим технологічним користувачам, які й забезпечать тенологічне різномаїття способів доставки контенту споживачу та принесуть додаткови надходження до бюджету країни у 2018 році.
Тема моєї презентації – це розповісти про те, чи є зараз у користувачів альтернативи доступу до ТБ за допомогою різних технологій, куди просунувся світ за цей час, і куди рухається Україна, хоча й дещо повільно через «балачки».